Діарея мандрівників – симптомокомплекс, викликаний інфекцією шлунково-кишкового тракту через споживання їжі та питної води, забрудненої мікроорганізмами, спостерігається у тих, хто подорожує до країн з нижчими санітарно-гігієнічними стандартами.

Епідеміологія. Ризик захворювання залежить від регіону. Країни з низьким ризиком (<8% осіб протягом 1–2 тиж.) – Японія, Австралія, Нова Зеландія, Північна і Західна Європа, Канада, США;  середнім ризиком  (10–20% осіб протягом 1–2 тиж.) – Центральна та Східна Європа, Португалія, Греція, балканські країни, Росія, Китай, Ізраїль, Південна Африка, острови Тихого океану, Аргентина і Чилі, Таїланд; з високим ризиком (20–56% протягом 1–2 тиж.) – Африка, Латинська Америка, Південна Азія, Близький Схід.

Етіологія.  Найбільш поширенний етіологічний чинник – це бактерії, найчастіше ентеротоксичні штами E. coli , також Campylobacter, Shigella spp., Salmonella. Іноді діарея мандрівників може бути викликана вірусами (норовірус, ротавірус і астровірус) та найпростішими (Giardia lamblia).

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 12 до 72 годин. Характерні симптоми: нудота, блювота, гурчання кишечника, спазми в животі і діарея (більше 3 разів на день), зневоднення. Іноді розвивається лихоманка і міалгії.

Ступінь зневоднення оцінюється на основі втрати маси тіла та клінічних симптомів. Для легкого ступеня зневоднення (втрата 3–≤5% маси тіла) характерні посилена спрага, сухість слизової оболонки ротової порожнини; для середнього ступеня зневоднення (втрата >5–9% маси тіла) – виразно посилена спрага, суха слизова оболонка ротової порожнини, олігурія, ортостатична гіпотензія, шкірна складка повільно розгладжується; при важкому ступеню зневоднення (≥9% маси тіла) з’являються ознаки гіповолемічного шоку.

Діагностика заснована на даних анамнезу (виїзди до інших країн) та клінічної картини.

Фармакотерапія діареї мандрівників включає призначення симптоматичного лікування та антибіотикотерапії.

Основний метод симптоматичного лікування діареї – регідратація.  У більшості хворих із зневодненням легкого або помірного ступенів (втрата ≤9% маси тіла) регідратацію можна проводити перорально в амбулаторних умовах.  З цією метою використовується пероральний глюкозо-електролітний регідратаційний розчин (ПРР). Регідратаційна терапія проводиться в 2 етапи: 1) відновлення дефіциту рідини (регідратація) – у перші 3–4 год призначається виключно ПРР в об’ємі, рівному визначеній втраті маси тіла (пацієнт повинен випивати вдосталь, щоб втамувати спрагу); 2) підтримуюче лікування – слід продовжувати прийом ПРР iз метою відновлення поточних втрат води та електролітів iз калом та блюванням і розпочати харчування (реаліментація). Додатково пацієнт повинен пити ПРР або нейтральні розчини (без обмежень до моменту втамування спраги) в об’ємі, рівному добовій потребі у рідині (після відрахування об’єму спожитої їжі). ПРР приймають до моменту припинення діареї. Рекомендовано: ре гідрон (вміст пакетика розчиняють в 1 літрі кип’яченої, охолодженої до кімнатної температури води. Приймати протягом перших 6-10 годин у кількості, що вдвічі перевищує втрату маси при діареї), гастроліт (вміст пакетика розчиняють у 200 мл гарячої кип’яченої води та охолоджують. Приймати протягом перших 4 годин 500-1000 мл (до усунення спраги), а далі – приблизно 200 мл після кожного рідкого випорожнення); орсоль (вміст пакетика розчиняють у 200 мл кип’яченої теплої води. 50–100 мл/кг маси тіла за 4-6 годин, потім після кожного випорожнення – 200 мл. Максимальна курсова доза – 100 мл/кг за 4-10 годин 3-4 дні. Максимальна добова доза – 100 мл/кг за 4-6 годин). 

Важке зневоднення (втрата > 9% маси тіла) або симптоми гіповолемічного (дегідратаційного шоку) є показанням до негайної госпіталізації та проведення в/в інфузії кристалоїдів. Після стабілізації стану хворого відновлюють визначений дефіцит рідини далі залежно від ступеня покращення в/в або перорально у вигляді ПРР. Загальна кількість уведеного розчину повинна відповідати об’єму рідини, втраченої з екскрементами, блювотними масами, сечею та потом. Баланс уведеної та втраченої рідини визначається кожні 6 годин.

В якості симптоматичної терапії діареї мандрівників рекомендують застосовувати протидіарейні засоби. Серед них засоби, які пригнічують перистальтику кишечнику – лоперамід, що розглядається як додатковий засіб у хворих із водянистою діареєю, що перебігає без лихоманки або з незначною лихоманкою. Початкова доза препарату для дорослих становить 4 мг (2 таблетки), потім по 2 мг (по 1 таблетці) після кожного рідкого випорожнення. Максимальна добова доза – 16 мг (8 таблеток). Якщо через 48 годин після початку лікування поліпшення стану (зменшення діареї) не спостерігається, прийом лопераміду слід припинити.

Корисним доповненням до лікування водянистої діареї з підтвердженою або, ймовірно, вірусною етіологією можуть бути протидіарейні мікробні засоби, що містять такі пробіотичні мікроорганізми, як Lactobacillus rhamnosus GG, Saccharomyces boulardii. Застосовують Сахароміцети буларді (Ентерол  250) перорально по 1-2 капсули 1-2 рази на день. Максимальна добова доза – 4 капсули. Тривалість лікування 3-5 днів. Lactobacillus GG  (Према) застосовують перорально 1 пакетик або капсула 2 рази на день.

Емпірична антибактеріальна терапія рекомендується для пацієнтів з помірною або тяжкою діареєю (≥ 3 рідкі випорожнення протягом 24 год разом з іншими кишковими симптомами), а також у разі відсутності результату від симптоматичного лікування.

В якості першої лінії емпіричної антибактеріальної терапії застосовують фторхінолони, такі як ципрофлоксацин 750 мг одноразово або 500 мг 3 дні, або левофлоксацин 500 мг одноразово або 3 дні. У разі резистентності мікроорганізмів до фторхінолонів альтернативним препаратом є азитроміцин 1000 мг одноразово або 500 мг 3 дні.

Рифаксимін по 200 мг 3 рази на день протягом 3 днів рекомендований для лікування діареї мандрівників, викликаної ентеротоксичними штамами E. Coli.

Профілактика.

1. Гігієна рук та харчування (основне значення).
2. Антибіотикопрофілактика рекомендована під час поїздки до країн із високим ризиком захворювання у пацієнтів, які обтяжені високим ризиком бактерійної діареї та її ускладнень (ахлоргідрія, приймання ЛЗ, що знижують шлункову секрецію або нейтралізують кислотність, стани після резекції шлунку, імплантовані протези, імунодефіцити, неспецифічні ентероколіти, серповидно-клітинна анемія), або осіб, які виїжджають на короткий час у важливих справах. Призначають

1) Рифаксимін перорально 200 мг 2 рази на день або 400 мг 1 раз на день під час основних прийомів їжі на весь період перебування в зоні ризику. Якщо під час приймання препарату наступить діарея, то треба вважати, що вона викликана інвазійною бактерією і треба  призначити азитроміцин.

2)  Ципрофлоксацин перорально 500–750 мг 2 рази на день на весь період перебування в зоні ризику.

3) Lactobacillus GG перорально 1 пакетик або капсула 2 рази на день, слід розпочати за 2 дні до від’їзду і продовжувати протягом усього періоду перебування в зоні ризику (ефективність помірна).