ХАРЧОВІ ТОКСИКОІНФЕКЦІЇ

Харчові токсикоінфекції — це група гострих інфекційних захворювань, які виникають у результаті споживання продуктів, що містять умовно-патогенні бактерії та їх токсини і характеризуються короткотривалими проявами загальної інтоксикації та гострого гастриту чи гастроентероколіту.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є люди, які страждають на захворювання бактеріальної природи з активним виділенням збудника (гнійні захворювання, ангіни, фурункульоз), або здоровий носій, сільськогосподарські тварини, птиця. Механізм передачі токсикоінфекції — фекально-оральний, шлях передачі — переважно харчовий. Для захворювання характерна сезонність: у теплу пору року частота токсикоінфекцій збільшується, оскільки температура повітря сприяє активному розмноженню бактерій. Токсикоінфекції можуть виникати як у вигляді окремих випадків у побуті, так і спалахів при організованому харчуванні в колективах.

 Етіологія. Найбільш поширеними збудниками є Norovirus, Escherichia coli, Salmonella, Clostridium perfringens, Campylobacter і Staphylococcus aureus.

Патогенез. Мікроорганізми зазвичай розмножуються в харчових продуктах, з якими і потрапляють у ШКТ, викликаючи гостру інтоксикацію організму.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період короткий — від декількох годин до однієї доби. Захворювання починається раптово, з’являється нудота і блювота, виникають часті рідкі водянисті випорожнення, іноді переймоподібні болі у животі. Можливі виражена загальна інтоксикація: головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла до 38–39 о С; слабкість, анорексія, зневоднення. Розрізняють три ступені зневоднення залежно від дефіциту маси тіла: І ступінь — дефіцит маси тіла складає 3%, ІІ ступінь — 6%, ІІІ ступінь — 9% та більше.

Діагностика. Клінічний аналіз крові, мікроскопічне та бактеріологічне дослідження випорожнень.

Фармакотерапія. Основною метою в лікуванні пацієнтів з харчовою токсикоінфекцією є адекватна регідратація та нормалізація електролітних порушень, що досягається застосуванням розчинів для пероральної регідратації або внутрішньовенних розчинів для корекції порушень електролітного балансу. При зневодненні I–II ступенів призначається оральна регідратація в об’ємі 50–100 мл/кг маси тіла. З цією метою використовується пероральний глюкозо-електролітний регідратаційний розчин (ПРР) (табл. 3.5.1). Регідратаційна терапія проводиться в два етапи: 1) відновлення дефіциту рідини (регідратація) — у перші 3–4 год. призначається виключно ПРР в об’ємі, що дорівнює визначеній втраті маси тіла (пацієнт має випивати вдосталь, щоб втамувати спрагу); 2) підтримуюче лікування — слід продовжувати прийом ПРР iз метою відновлення поточних втрат води та електролітів iз калом та блюванням і розпочати харчування (реаліментація). Додатково пацієнт має пити ПРР або нейтральні розчини (без обмежень до моменту втамування спраги) в об’ємі, рівному добовій потребі у рідині (після відрахування об’єму спожитої їжі). ПРР приймають до моменту припинення діареї.

При тяжкому зневодненні (втрата > 9% маси тіла) показана негайна госпіталізація та проведення в/в інфузії кристалоїдів (табл. 3.5.2). Після стабілізації стану хворого відновлюють визначений дефіцит рідини, далі залежно від ступеня покращення в/в або перорально у вигляді ПРР.

Як симптоматичну терапію рекомендують застосовувати протидіарейні засоби. Серед них засоби, які пригнічують перистальтику кишечника — лоперамід, що розглядається як додатковий засіб у хворих із водянистою діареєю, яка перебігає без лихоманки або з незначною лихоманкою 

Антибактеріальна терапія при харчовій токсикоінфекції призначається після виділення збудника інфекції. Емпіричне лікування слід починати у хворих при підозрі на діарею мандрівників або дизентерію або при наявності у пацієнтів діареї (>4 випорожнень/добу) протягом більше 3 днів з лихоманкою, болем у животі, блювотою, головним болем або міалгіями.