СИНДРОМ ПОДРАЗНЕНОГО КИШЕЧНИКА

Синдром подразненого кишечника (СПК) — порушення моторної та секреторної функції кишечника без специфічної органічної патології внаслідок взаємодії психосоціальних факторів та фізіології травного каналу через вісь «мозок — кишечник». СПК належить до функціональних захворювань кишечника і є діагнозом виключення, який може бути поставлений після ретельного обстеження хворого, що дозволяє виключити наявність у пацієнта органічних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Епідеміологія. 15–20% населення земної кулі страждає на СПК. Статистичних даних про поширеність СПК в Україні на сьогодні немає. У жінок СПК розвивається в 3 рази частіше, ніж у чоловіків, частіше в осіб працездатного віку. Прогноз сприятливий, тому що перебіг СПК хронічний, рецидивуючий, але не прогресуючий.

Патогенез. Виділяють два основні патогенетичні механізми: вісцеральна гіперчутливість і порушення моторики кишечника. У результаті підвищення внутрішньокишкового тиску відбувається подразнення блукаючого нерва і спинномозкових нервів. Далі больові імпульси передаються в головний мозок і відбувається холінергічна стимуляція системи «головний мозок — кишечник», що змінює як моторну, так і секреторну активність кишечника, викликаючи запор або діарею.

Класифікація. СПК із закрепом (СПК-З); СПК із діареєю (СПК-Д); СПК зі змішаним синдромом (діарея + закреп) (СПК-ЗМ); СПК — не визначений із закрепом та діареєю, що перетинаються (альтернують).

Клінічні ознаки СПК (Римські критерії ІІІ, 2006 р.): рецидивуючий абдомінальний біль або дискомфорт (неприємне відчуття, що не можна описати як біль) протягом щонайменше 3 днів на місяць за останні 3 місяці, що супроводжується двома або більше з нижчевказаних ознак: покращення після дефекації, початок захворювання супроводжувався зміною частоти і/або консистенції випорожнень. Ці ознаки мають бути присутні протягом останніх 3 місяців та з’явитися щонайменше за 6 місяців до встановлення діагнозу. Додаткові діагностичні критерії СПК: порушення частоти випорожнень (≤3 випорожнень на тиждень або >3 випорожнень на день); неправильна форма випорожнень (грудкуваті/тверді випорожнення або рідкі водянисті випорожнення); натужування при дефекації; імперативні позиви, відчуття неповного випорожнення, виділення слизу з фекаліями та здуття живота. Симптомами, що виключають діагноз СПК, є невмотивоване зменшення маси тіла, початок захворювання в віці старше 50 років, збереження симптомів у нічні години, постійний інтенсивний біль у животі як єдиний і основний симптом, прогресування симптомів, лихоманка, ректальні кровотечі, безболісні проноси, стеаторея, непереносимість лактози, фруктози і глютену, зміна лабораторних показників.

Діагностика. Клінічний аналіз крові, копрологічне дослідження, ректороманоскопія (колоноскопія), іригографія, аналіз калу на дисбіоз.

Фармакотерапія СПК І. Загальні заходи, що включають в себе роз’яснювальну роботу з хворими, зняття напруг, дієтичні рекомендації і ведення харчового щоденника. ІІ. Застосування психотропних засобів (табл. 2.3.10) і психотерапевтичних методів (когнітивно-поведінкова терапія, гіпнотерапія і/або психологічна терапія).

ІІІ. Фармакотерапія з урахуванням наявності у пацієнта того чи іншого клінічного варіанта захворювання. За наявності больового синдрому застосовують антихолінергічні засоби, міотропні спазмолітики (табл. 2.3.11).

Для фармакотерапії СПК з переважанням діареї рекомендовано протидіарейні препарати (табл. 2.3.12). Також можливо застосування фітопрепаратів — відвари плодів черемхи і чорниці, кореневища перстачу і змійовика, супліддя вільхи; спазмолітичний ефект мають м’ята і ромашка

Для корекції СПК з переважанням запору застосовують проносні засоби (табл. 2.3.13). Рослинні проносні не рекомендовані, тому що можуть посилити біль і спазми.

 

Тактика фармакотерапії. Вибір одного або комбінації лікарських засобів базується на домінуючих симптомах. Препаратами першої лінії є спазмолітичні засоби, які призначаються разом із дієтою та модифікацією способу життя всім хворим на СПК. Хворим із СПК-Д рекомендований лоперамід як препарат першого вибору для лікування діареї. Хворим із СПК-З рекомендовані проносні засоби, окрім лактулози. Доза проносного повинна підбиратися відповідно до консистенції випорожнення, що має бути м’яким, добре сформованим. Препаратами другої лінії є лактулоза, яка застосовується при неефективності інших проносних, трициклічні антидепресанти, які додаються до спазмолітиків, лопераміду або проносних у малих дозах на ніч. Селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну застосовуються тільки якщо трициклічні антидепресанти не були ефективними. Психотропні засоби пацієнти приймають у малих дозах для лікування болю або дискомфорту протягом 4-х тижнів, а потім кожні 6–12 місяців. Пацієнтам, які не мали ефекту від фармакотерапії протягом 12 місяців і у яких сформувався стійкий СПК, необхідно рекомендувати когнітивно-поведінкову терапію, гіпнотерапію і/або психологічну терапію. Критерії ефективності лікування: припинення симптомів хвороби або зменшення їх інтенсивності; купірування больового та диспепсичного синдромів, нормалізація випорожнень і лабораторних показників (ремісія); поліпшення самопочуття без суттєвої позитивної динаміки об’єктивних даних (часткова ремісія).