СКАРЛАТИНА

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, що викликається бета-гемолітичним стрептококом групи А, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною та висипом на шкірі.  

Етіологія. Збудником скарлатини є бета-гемолітичний стрептокок групи А.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хворі, які заразні протягом 10 днів з моменту захворювання, здорові носії бета-гемолітичного стрептокока, хворі на ангіну. Основний шлях зараження — повітряно-краплинний. Можлива передача інфекції через іншу особу або предмети побуту, якими користувався хворий, через продукти, переважно інфіковане сире молоко. Після скарлатини формується стійкий антитоксичний імунітет.

Клінічні ознаки. Гострий початок, температура тіла підвищується до 39–40 о С, з’являються озноб, біль у горлі під час ковтання, головний біль, кволість, частішає пульс. Носогубний трикутник блідий (симптом Філатова). Симптом Пастіа: скупчення висипу в природних складках шкіри (пахвових, пахових, ліктьових, підколінних). Язик набуває яскраво-малинового кольору, проступають збільшені сосочки («малиновий», «сосочковий» язик). Відмежована гіперемія м’якого піднебіння («палаючий зів»). Ангіна — обов’язковий і типовий симптом скарлатини — може бути катаральною, фолікулярною, лакунарною і некротичною. Збільшуються підщелепні або шийні лімфатичні вузли. Ускладнення: лімфаденіт, отит, мастоїдит, нефрит, ревматизм, міокардит. Діагностика. Загальний аналіз крові (лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, еозинофілія, підвищення ШОЕ); бактеріологічне дослідження слизу із ротоглотки (виділення β-гемолітичного стрептокока групи А); серологічне дослідження (наростання титрів антистрептолізину О в динаміці). Фармакотерапія. Рекомендована етіотропна, патогенетична та симптоматична терапія. Етіотропна терапія проводиться антибактеріальними засобами групи пеніцилінів, макролідів, цефалоспоринів, глікопептидів (табл. 3.6.7).

Вибір антибіотика залежить від тяжкості процесу. При легкій формі рекомендують пеніциліни або макроліди, якщо є непереносимість пеницілінів, при середньотяжкій — пеніциліни, при тяжкій — цефалоспорини І–ІІ покоління, ванкоміцин. Курс антибіотикотерапії — при легкій формі 10 днів, при середньотяжкій та тяжкій формах 10–14 днів; шлях введення: при легкій формі — перорально, при середньотяжкій — внутрішньом’язово, при тяжкій — внутрішньовенно. Патогенетична та симптоматична терапія. За наявності інтоксикаційного синдрому рекомендована дезінтоксикаційна терапія розчинами, що впливають на водно-електролітний баланс (табл. 3.6.5).

Розчини, що застосовуються для корекції порушень електролітного балансу — див. табл. 3.6.5 (підрозділ «Дифтерія»). Для зменшення гіпертермії призначають НПЗЗ та анальгетики-антипіретики (табл. 3.6.8).