Трихомоніаз — захворювання, що передається статевим шляхом та характеризується переважним ураженням слизової оболонки сечостатевих органів, викликане Trichomonas vaginalis.
Епідеміологія. Трихомоніаз посідає перше місце за поширеністю серед захворювань сечостатевої системи. На трихомоніаз хворіють 10% населення земної кулі, його щорічно реєструють близько у 170 млн. людей. Джерелом інфекції є хвора людина або носій. Захворювання передається майже виключно статевим шляхом, рідше непрямим шляхом через забруднені предмети туалету.
Етіологія. Збудником є вагінальна трихомонада (Trichomonas vaginalis) — одноклітинний паразит, що належить до типу найпростіших, класу джгутикових.
Класифікація. За перебігом розрізняють трихомоніаз гострий, підгострий, торпідний, хронічний та трихомонадоносійство.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період у середньому 10 днів, може варіювати від 2–3 днів до 1 місяця. У чоловіків найчастіше зустрічається трихомонадний уретрит, який перебігає малосимптомно з такими симптомами: свербіж, печіння в сечовипускальному каналі, слабо виражені дизуричні розлади, відмічається гіперемія губок уретри, виділення з уретри незначні, водянисті, слизисто-гнійні або слизисті. При тривалому перебігу захворювання запальний процес часто розповсюджується на задню уретру, передміхурову залозу, сім’яні пухирці, придатки яєчок, сечовий міхур і ниркові миски. У жінок найчастіше діагностують трихомонадний кольпіт, який проявляється свербінням, печінням у ділянці статевих органів, пінистими виділеннями сірувато-жовтого кольору з неприємним запахом з піхви. Запальний процес може розповсюджуватися на шийку матки, сечовипускальний канал, парауретральні протоки тощо.
Діагностика. Ґрунтується на виявленні трихомонад у виділеннях з уретри і піхви (бактеріоскопічний і бактеріологічний методи), серологічному дослідженні, виявленні антигену методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР).
Фармакотерапія. Призначають етіотропну протитрихомонадну терапію. Застосовують антибактеріальні засоби для системного застосування із групи похідних імідазолу та похідних нітроімідазолу.
Серед похідних нітроімідазолу призначають внутрішньо метронідазол 2000 мг одноразово або по 500 мг 2 р/добу протягом 7 днів; тинідазол 2000 мг одноразово; орнідазол 1500 мг одноразово ввечері або по 500 мг 2 р/добу протягом 5 днів; секнідазол 1000 мг одноразово; німоразол 2000 мг за 1 прийом після основного прийому їжі; або по 1000 мг тричі (через кожні 12 годин); або 250 мг (1/2 таблетки) 3 р/добу протягом 5–7 днів.
Для жінок рекомендовано режим дозування метронідазолу або тинідазолу в дозі 2000 мг одноразово. Якщо у жінок одноразовий прийом препаратів не дав бажаного ефекту, а також для терапії чоловіків призначають метронідазол по 2 табл. (500 мг) 2 рази на добу протягом 7 днів. У комбінації з протитрихомонадними препаратами жінкам проводять місцеве лікування протимікробними та антисептичними засобами, що застосовуються у гінекології.
З групи похідні імідазолу застосовують метронідазол інтравагінально по 1 табл. (500 мг) 1 р/добу протягом 10 днів. Лікування слід проводити з одночасним пероральним прийомом метронідазолу. Клотримазол інтравагінально по 1 табл. (200 мг) 1 р/добу ввечері. Курс лікування — 3 дні. Або інтравагінально по 1 табл. (100мг) 1 р/добу ввечері. Курс лікування — 6 днів.
Серед похідних хіноліну застосовують хлорхінальдин інтравагінально по 1 супоз. 1 р/добу протягом 20 днів або по 1 супоз. 2 р/добу протягом 10 днів. Серед антибіотиків рекомендують натаміцин інтравагінально по 1 супоз. (100мг) 1 р/добу (на ніч) упродовж 3–6 днів.
Серед інших протимікробних та антисептичних засобів, що застосовуються у гінекології призначають полівідону йодид інтравагінально по 1 супоз. (200мг) вводити глибоко у піхву 1 р/добу ввечері перед сном протягом 7 днів.
Вагітним лікування проводять переважно місцево, застосовуючи вагінальні свічки з клотримазолом протягом 14 днів. Одночасно лікування призначається статевим партнерам, у яких немає клінічних ознак інфекції. Призначають тинідазолу 2 г в одній дозі або метронідазолу 500 мг двічі на день протягом 5 днів. Статеві партнери також мають бути обстежені на інші захворювання, що передаються статевим шляхом.
